На сьогоднішній день діти просто потопають в достатку іграшок, ігор, розваг. Зараз стільки всього існує для дітей, що їх вже просто нереально чимось здивувати. Але ці 23 подарунка вони точно запам’ятають на все життя! Більше того, вони пронесуть їх з собою через все життя і швидше за все, подарують вже своїм дітям.
Дуже часто мами, займаючись з дитиною малюванням, ліпленням або іншими видами творчої діяльності, стикаються з деякими проблемами. Малюки або тягнуть все до рота, не виконуючи очікуваних дій з фарбами або олівцями; їм швидко набридає; вони взагалі не бажають слухати вказівок мами, а роблять все по-своєму; або взагалі відмовляються від занять… Що ж не так робимо ми, мами, займаючись з дитиною? Ось 5 класичних помилок мам в заняттях творчістю з малюками:
1. Очікування мами не відповідають віку дитини. Діти не можуть довго сидіти за одним і тим же заняттям. Така особливість їх нервово-психічної діяльності. Не чекайте, що однорічний малюк просидить півгодини з пальчиковими фарбами. Крім того, дітям важливий процес, а не результат творчості, на відміну від нас, мам. Тому дозвольте дитині робити все по-своєму, хай навіть готова картина буде зовсім не схожа на задуману. Не заважайте дитині! Просто робіть самі, а малюк, поспостерігавши за вами, тепер намагатиметься повторити!
2. Контроль і нав’язування. Не змушуйте дитину займатися. Це не принесе ніякої радості ні їй, ні вам. Постарайтеся підлаштуватися під малюка і знайти те, що буде цікаво вам обом. Дозвольте дитині робити так, як вона хоче. Це ж творчий процес!
3. Мета занять творчістю – навчити. Зробіть цю мету другорядною. Сконцентруйтеся краще на тому, щоб під час занять ваш малюк розвивав уяву, фантазував і просто отримував задоволення від процесу. Пропонуйте йому різні матеріали, різні способи їх використання. Не обмежуйте дитину, не виправляйте його малюнки, тим більше, не робіть замість нього. А вчити (тримати олівець, розрізняти кольори, малювати форми) можна ненав’язливо.
4. Критика. Критикою легко відбити у дитини бажання та інтерес. Крім того, є ризик вселити в дитину страх помилитися, невпевненість і шаблонність в мисленні.
5. Бути дуже серйозним під час заняття. Ви – не вчитель, не академік, ви – любляча, уважна мама! Так що отримуйте задоволення від проведення часу з дитиною! Нехай заняття творчістю будуть радісними і веселими. Експериментуйте, імпровізуйте, просто грайтеся і насолоджуйтесь! Удачі вам!
1. Намагаєтесь якомога рідше вживати слово «НІ». Говоріть тільки тоді, коли це дійсно необхідно (дитина схопила ніж, підійшла на прогулянці до відкритого каналізаційного люка), тобто коли це щось таке, що може зашкодити здоров’ю її або оточуючих її людей.
Коли Ви багато чого дозволяєте робити, дитина менше разів вступає в протест (адже пізнавати світ – це одна з її основних потреб), а отже і більшості істерик можна уникнути. «Ні» повинно бути мало, але воно бути повинно!!! Потрібно завжди пам’ятати, що відмовляти дитині в чомусь – цілком нормально. Як і те, що дитина може обурюватися через це. Але якщо вже Ви дитину в чомусь обмежуєте і вона починає висловлювати яскравий протест, важливо не поступатися, оскільки така манера поведінки може закріпитися – як тільки дитина зрозуміє, що так вона зможе домагатися того, що хоче, це буде ведучий механізм взаємодії з вами, а надалі і з оточуючими в дорослому житті.
2. Якщо бачите що пахне «смаженим» – спробуйте підключити почуття гумору. І навіть простеньке смішне завдання може допомогти втомленому малюкові дійти до потрібного місця. Наприклад, стояти з висунутим язиком, поки червоний на світлофорі не зміниться зеленим. Чи позмагатися, хто придумає смішнішу пантоміму. Тут на скільки Вас занесе Ваша ж фантазія!
3. Якщо дитина втомилась від того, що довго чекає на щось (наприклад, обід) і ви відчуваєте, що поганий настрій “не за горами” – залучіть її до підготовки – нехай спробує їжу на сіль чи перемішає салат.
4. Ніколи не висміюйте, не принижуйте і не ображайте дитину. Якщо, вона вчинила який-небуть негарний, з Вашої точки зору, вчинок – обов’язково скажіть їй про це. Але не акцентуйте увагу на особистості, а говоріть саме про дії. Тобто не “ти поганий”, а “ти вчинив не правильно”.
5. Для дітей також важливим є можливість вибору. Часто істерики є наслідком того, що батьки заважають дитині ставати самостійною. Вона намагається все робити по-своєму. У таких випадках необхідно, щоб у дитини обов’язково були сфери, в яких тільки вона вирішує, як має бути або вона сама вибирає із запропонованих альтернатив.
6. Частою причиною істерик буває невизначеність. Особливо в кризові періоди дитина потребує стабільності як ніколи. І коли батьки намагаються надати їй безмежне право вибору, дитина може губитись. Тому постійні переговори з дитиною не бажані і скрізь треба знати міру. Якщо Ви бачите, що дитина «губиться» в різноманітних варіантах, не знає чого хоче, не може визначитись – зробіть вибір замість неї, навіть, якщо вона противиться, насправді вона цього потребує.
7. Для профілактики дитячих примх та істерик велике значення має єдина виховна позиція всіх членів сім’ї, які беруть участь у догляді за дитиною. Якщо, дорослі виховують по-різному, дитина вчиться маніпулювати і шляхом інтриг досягати свого.
8. Якщо яка-небудь неприпустима дія дитини була помічена вперше, то краще проігнорувати, ніж звернути увагу і тим самим підкріпити.
9. Якщо не хочете наразитися на істерику, ніколи різко не переривайте занять дитини, навіть, якщо вони здаються Вам безглуздими і неправильними. Для перемикання уваги малюка потрібний певний час.
10. Іноді роздратування у дітей накопичується, коли довго щось не виходить. Слідкуйте за тим, як дитина справляється з новим для себе завданням, адже на перших порах не завжди вона зможе зробити це самостійно (запустити нову машинку, піднятися сходами на гору, переступити через струмочок). У таких випадках потрібно зробити це разом з нею (ОБОВ’ЯЗКОВО спитавши чи треба їй допомога – це вже розуміють 1,5 річні діти), щоб вона перевірила свої сили і повірила в них.
11. Намагайтесь якомога менше порушувати режим дня (особливо в кризові періоди), оскільки нестабільність може запустити істерику!
12. Для дитини дуже важливо, щоб її почули. Часто звичайне проговорення батьками того, що хоче дитина (наприклад, “Я почула і зрозуміла, що ти хочеш на майданчик, але нам треба спочатку зайти в магазин, щоб купити…”) зводить нанівець внутрішнє напруження. Інколи малюкові просто хочеться знати, що його почули і зрозуміли.
У дітей, як і в дорослих, бувають світлі й похмурі дні. Але в деяких із них похмурих днів більше і сприймаються вони ними серйозніше. Діти, які часто і протягом тривалого часу перебувають у поганому настрої, схильні до ризику розвитку депресії. Якщо ви бачите в дитини ознаки депресії, дуже важливо своєчасно їй допомогти.Що таке депресія?Для дітей нормально перебувати в поганому настрої, бути дратівливими або мислити негативно – усе це є частиною їхнього дорослішання. Діти повинні пройти через цілий ряд почуттів та емоцій, щоб дізнатись, як справлятися з ними.Але депресія – це щось більше, ніж смуток чи поганий настрій. Депресія є серйозним захворюванням, яке може вплинути на фізичне та психічне здоров'я дітей.На перший погляд здається, ніби важко знайти відмінності між сумом і депресією, але якщо ви поставите собі наведені нижче запитання, вам стане легше зрозуміти той факт, що з дитиною щось не так:
|
Сім’я – це те саме місце, де людина формує свої цінності (ставлення до найголовніших моментів життя)
Чоловік та жінка, мати та батько, хлопчик та дівчинка... Чи завжди комфортно ми почуваємося в цих ролях? Якими ми виховуємо хлопчика, а якою дівчинку? Яку роль виконують батько та мати, виховуючи дитину? Для чого дитині батько, а для чого мати? Чи є специфічними роль мами та роль батька? Як ми повинні поводитися, щоб виховати гарну людину?
Виховуємо дитину разом, пам’ятаючи, що є три важливі речі, які батьки можуть дати дітям:
- любити їх
- захищати їх
- дати їм можливість обрати свій життєвий шлях
Сім’я найважливіший інститут виховання « Це вогнище, біля якого гріються усі»…
Тут вони набираються енергії, відчуваючи свою потрібність.
“Батьківська любов – це не монархічна влада: хочу караю; хочу – милую”.
Це передусім, поєднання волі, почуттів, бажань матері і батька.
Чоловік і жінка – безумовно різні, але вони рівні в праві бути такими, якими вони є саме це судження ми враховуємо організовуючи роботу з батьками – ми говоримо їм про те, що дитина потребує уваги обох: якщо мати дає почуття, чутливість; батько – чіткі правила, вміння стримувати себе, віру в успіх, захист.
Дитина потребує і материнської і батьківської підтримки і любові.
Усі людські проблеми починаються і закінчуються у сім’ї. і у всі часи головні функції сім’ї об’єднувалися навколо однієї – виховання дітей.
Відомий фахівець з психології Вірджинія Сатир писала: «Якби ми могли лікувати сім’ю, то могли б лікувати суспільство»…
Християнський психіатр К.Меннінджер писав про людину: ,,Ненависть спустошує життя, тоді, як любов навпаки, оберігає його і спонукає квітнути.
Ненависть засліплює людину і веде до помилкових суджень, тоді як любов робить її настільки вільною, що вона може здійснювати творчі справи на допомогу людству”.
Хто з батьків не хотів би сказати: ,,Я люблю своїх дітей завжди, незалежно ні від чого, навіть від їх поведінки? Думаю відповідь на це питання однозначна. Мабуть, кожні батьки розуміють. Що від їхньої позиції в цьому питанні залежить майбутнє дитини.
Поради батькам
Якщо:
- дитину постійно критикують, вона вчиться ненавидіти;
- дитину висміюють, вона стає замкнутою;
- дитину хвалять, вона вчиться бути шляхетною;
- дитину підтримують, вона вчиться цінувати себе;
- дитина росте в докорах, вона вчиться жити з почуттям провини;
- дитина росте в терпимості, вона вчиться розуміти інших;
- дитина росте в чемності, вона вчиться бути справедливою;
- дитина росте в безпеці, вона вчиться вірити в людей;
- дитина живе у ворожнечі, вона вчиться бути агресивною;
- дитина живе в розумінні і дружелюбності, вона вчиться знаходити любов у цьому світі.
Сучасні батьки більш переймаються пошуком у своїх дітей геніальності, прийомами «викохування» обдарованих дітей, думаючи, що щастя саме прибіжить до такої людини.
Сутність емоційної культури в родині і її складових:
1. доброї посмішки;
2. м’якого жесту;
3. широти інтересів.
Без цих складових біднішає світ почуттів у дитини, а отже, слабшає основа емоційної культури.
Дозвольте своїй дитині насолоджуватись дитинством, робити прості і важливі відкриття, тоді до школи вона прийде серйозною і самостійною.